Кілька ілюстрацій до попереднього допису.
Старе фото Еліаша Клімовіча, білоруського "втілення" біблійного пророка Іллі; на цій фотографії базується обкладинка альбому, присвяченому Еліашу, від блек-метал гурту Patriarkh; церква Різдва Іоанна Хрестителя, яку збудував Еліаш Клімовіч у рідному селі; дерев'яна хатина в лісі - колишній "головний дім" Вєршаліна; й, нарешті, фото видань роману про "секту ґжибовську", авторства білоруського письменника Аляксєя Карпюка з фондів бібліотеки Ґродна.
А взагалі теперішній Вєршалін - це своєрідна туристична родзинка Підляського воєводства, адже Білосточчина не багата на історичні пам'ятки, а розвиває в основному зелений туризм. Тому в мережі безліч фото Вєршаліна та околиць з докладним описом маршрутів.
Старе фото Еліаша Клімовіча, білоруського "втілення" біблійного пророка Іллі; на цій фотографії базується обкладинка альбому, присвяченому Еліашу, від блек-метал гурту Patriarkh; церква Різдва Іоанна Хрестителя, яку збудував Еліаш Клімовіч у рідному селі; дерев'яна хатина в лісі - колишній "головний дім" Вєршаліна; й, нарешті, фото видань роману про "секту ґжибовську", авторства білоруського письменника Аляксєя Карпюка з фондів бібліотеки Ґродна.
А взагалі теперішній Вєршалін - це своєрідна туристична родзинка Підляського воєводства, адже Білосточчина не багата на історичні пам'ятки, а розвиває в основному зелений туризм. Тому в мережі безліч фото Вєршаліна та околиць з докладним описом маршрутів.
Зрада прийшла, звідки не чекали.
Андрій Любка, до котрого мої почуття завжди були особливими (хто знає, той знає), не встиг повернутися з туру американщиною, як викотив у фейсбуці "рекомендації", як вирішити раз і назавжди проблему "Волинської різанини" з поляками. Він може. Він же експерт.
І попри наївність допису, наприкінці нешановний Любка видав глибоку метафору: мовляв, ми ж маємо розуміти біль поляків, чиї співвітчизники лежать десь у лісах Волині, адже наші співвітчизники зараз теж лежать закопані десь на Сході. І я начебто розумію, що він хотів сказати, але ж треба думати хоч на півшишечки глибше. Порівняння закатованих поляків колись і українців тепер автоматично проводить паралель між упівцями та рашистами. Тобто чітко видно, хто кат, а хто жертва. Їбанько.
Пост відразу підхопили поляки (їм то як справжній подарунок!) й численні симпатики "порозуміння", а от в коментарях людям щось не надто сподобалися такі паралелі.
Як у пєсні пайоцца, "красівий, но тупий"
Андрій Любка, до котрого мої почуття завжди були особливими (хто знає, той знає), не встиг повернутися з туру американщиною, як викотив у фейсбуці "рекомендації", як вирішити раз і назавжди проблему "Волинської різанини" з поляками. Він може. Він же експерт.
І попри наївність допису, наприкінці нешановний Любка видав глибоку метафору: мовляв, ми ж маємо розуміти біль поляків, чиї співвітчизники лежать десь у лісах Волині, адже наші співвітчизники зараз теж лежать закопані десь на Сході. І я начебто розумію, що він хотів сказати, але ж треба думати хоч на півшишечки глибше. Порівняння закатованих поляків колись і українців тепер автоматично проводить паралель між упівцями та рашистами. Тобто чітко видно, хто кат, а хто жертва. Їбанько.
Пост відразу підхопили поляки (їм то як справжній подарунок!) й численні симпатики "порозуміння", а от в коментарях людям щось не надто сподобалися такі паралелі.
Як у пєсні пайоцца, "красівий, но тупий"
#кіно
Глянув цей їхній "Бітлджус. Бітлджус" від Тіма Бертона й не бачу сенсу коментувати розважальний кіно-атракціон. Проте у фільмі є особливо гидотний момент.
Отож, всі ви, мабуть, помічали шаблонні прийомчики у фільмах, наприклад, коли персонаж приносить з магазину коричневий паперовий пакет, з якого стирчить багет і якась зелень. А коли режисеру конче потрібно зобразити інтеліґента з книжкою, то це точно буде "Злочин і кара" обісцяного антисеміта, українофоба і мракобіса Достоєвського. Вкрай рідко - це "Брати Карамазови" або "Ідіот", проте автор той же.
І якщо у серіалі "Ти" другий сезон небанально підв'язаний до філософії роману, а книга в кадрі символічно розпочинає та завершує сезон, то в "Бітлджусі" сцена з "Crime and Punishment" Достоєвського не несе жодного сенсу й не потрібна від слова зовсім. Проте персонажі захоплено діляться тим, що це їхній улюблений роман.
Третій рік російської агресії, від якої трусить світ. А Тім Бертон далі дрочить на русню разом з іншими цинічними вестернами.
Глянув цей їхній "Бітлджус. Бітлджус" від Тіма Бертона й не бачу сенсу коментувати розважальний кіно-атракціон. Проте у фільмі є особливо гидотний момент.
Отож, всі ви, мабуть, помічали шаблонні прийомчики у фільмах, наприклад, коли персонаж приносить з магазину коричневий паперовий пакет, з якого стирчить багет і якась зелень. А коли режисеру конче потрібно зобразити інтеліґента з книжкою, то це точно буде "Злочин і кара" обісцяного антисеміта, українофоба і мракобіса Достоєвського. Вкрай рідко - це "Брати Карамазови" або "Ідіот", проте автор той же.
І якщо у серіалі "Ти" другий сезон небанально підв'язаний до філософії роману, а книга в кадрі символічно розпочинає та завершує сезон, то в "Бітлджусі" сцена з "Crime and Punishment" Достоєвського не несе жодного сенсу й не потрібна від слова зовсім. Проте персонажі захоплено діляться тим, що це їхній улюблений роман.
Третій рік російської агресії, від якої трусить світ. А Тім Бертон далі дрочить на русню разом з іншими цинічними вестернами.
З нагоди ювілею наймилішого професора на світі 🥳
Цей допис мав з'явитися ще 26 листопада, проте бувають дні, коли просто нема сил написати щось вартісне. Й узагалі щось. Та саме 26 листопада відсвяткував свій 85-ий день народження Лех Мруз (Lech Mróz) - жива легенда польської антропології. І мені пощастило познайомитися з цим прекрасним чоловіком. Про це й розповім.
З чого ж почати?
Це був липень 2021-го, коли світ дещо оговтався від пандемії та масові заходи потроху поверталися в офлайн. Мені пощастило приїхати на тритижневу ХХХІ Східну літню школу від Варшавського університету, де цикл семінарів проводив, зокрема, й мій науковий керівник з SD Anthropos. Проте я потрапив до іншої підгрупи - на семінарські заняття до старенького, проте дуже жвавого професора. Це і був Лех Мруз - людина надзвичайної ерудиції, найприємнішої вдачі й унікального почуття гумору. Зайвим буде й уточнювати, що наслухалися ми від нього чимало цікавезних історій з його багатої дослідницької практики. А досвід польових досліджень у нього величезний!
Лех Мруз народився 26 листопада далекого 1939-го року. Ступінь магістра етнології здобув у 1964 році у Варшавському університеті, де працює й нині. З тих же з 60-х років минулого століття брав участь в антропологічних експедиціях - і не де-небудь, а в Монголії. А потім були експедиції від Балтійського регіону до Балкан, від Сибіру до Індії. Тож не дивно, що він очолив кафедру етнології, а з 2001 по 2013 роки - Інститут етнології та культурної антропології Варшавського університету. Отримав чимало державних нагород, зокрема Золотий Хрест Заслуги в 2005 році, видав понад сотню наукових праць, серед яких кілька знакових монографій з ромських студій. Власне, Лех Мруз відомий у світі саме як циганолог. І дві з його книг мені пощастило мати в своїй бібліотеці. Та це окрема історія, варта розповідей внукам перед каміном) Ну, добре-добре, розповім. Хіба ж не я обіцяв ділитися такими історіями ще в описі цього каналу?
Та ось, що найголовніше: Лех Мруз - великий друг України та українців. Справжній і безумовний. Левову частку польових досліджень провів у наших Карпатах й на Галичині, товаришував з багатьма ключовими постатями культури, зокрема з подружжям Калинців, у котрих часто гостював. Між іншим, саме з розмов із ним у мене виник інтерес до постаті Ірини Калинець. А діло було так.
На одному з семінарів пан професор ділився черговою історією з етнографічних експедицій по Україні, а, власне, тим, як ця експедиція закінчилася у Львові за святковим столом у дружньому колі української інтеліґенції. "І, - каже Лех Мруз, - всі українці, з котрими я працював чи дружив за ці багато років, ніколи не мали нічого проти мене, це була атмосфера взаєморозуміння і глибокої дружби між українцями і мною - поляком. Бувало тільки моя близька подруга, як трохи вип'є, то згадувала мені за столом ті кривди, що поляки чинили українцям 😅 І так мені було ніяково, не знав куди себе подіти. А чоловік її заспокоював, мовляв, Іренко, та що ж тобі Лех зробив? То ж ні в чому він не винен, то наш друг". А от чия то була оселя ві Львові, професор не зізнавався. Все таки ділився досить особистими речами перед групкою малознайомих студентів. І вже пізніше, коли ми з професором прогулювалися університетським парком, я запитав його: "Це ж була Ірина Калинець?". "Угу" - відповів він. Пальцем в небо - та я вгадав 😏 І це професорове збентеження було таким милим) Він зауважив, щоб це було між нами. От я нікому про це і не розповідаю... 🤫 Хоча саме відтоді я по-особливому став поважати Ірину Калинець. Зрештою, настільки нею зацікавився, що зібрав уже немало її книг. Справжня амазонка!
Та що це я.. Отож, многая літа шановному професору! Sto lat!
Цей допис мав з'явитися ще 26 листопада, проте бувають дні, коли просто нема сил написати щось вартісне. Й узагалі щось. Та саме 26 листопада відсвяткував свій 85-ий день народження Лех Мруз (Lech Mróz) - жива легенда польської антропології. І мені пощастило познайомитися з цим прекрасним чоловіком. Про це й розповім.
З чого ж почати?
Це був липень 2021-го, коли світ дещо оговтався від пандемії та масові заходи потроху поверталися в офлайн. Мені пощастило приїхати на тритижневу ХХХІ Східну літню школу від Варшавського університету, де цикл семінарів проводив, зокрема, й мій науковий керівник з SD Anthropos. Проте я потрапив до іншої підгрупи - на семінарські заняття до старенького, проте дуже жвавого професора. Це і був Лех Мруз - людина надзвичайної ерудиції, найприємнішої вдачі й унікального почуття гумору. Зайвим буде й уточнювати, що наслухалися ми від нього чимало цікавезних історій з його багатої дослідницької практики. А досвід польових досліджень у нього величезний!
Лех Мруз народився 26 листопада далекого 1939-го року. Ступінь магістра етнології здобув у 1964 році у Варшавському університеті, де працює й нині. З тих же з 60-х років минулого століття брав участь в антропологічних експедиціях - і не де-небудь, а в Монголії. А потім були експедиції від Балтійського регіону до Балкан, від Сибіру до Індії. Тож не дивно, що він очолив кафедру етнології, а з 2001 по 2013 роки - Інститут етнології та культурної антропології Варшавського університету. Отримав чимало державних нагород, зокрема Золотий Хрест Заслуги в 2005 році, видав понад сотню наукових праць, серед яких кілька знакових монографій з ромських студій. Власне, Лех Мруз відомий у світі саме як циганолог. І дві з його книг мені пощастило мати в своїй бібліотеці. Та це окрема історія, варта розповідей внукам перед каміном) Ну, добре-добре, розповім. Хіба ж не я обіцяв ділитися такими історіями ще в описі цього каналу?
Та ось, що найголовніше: Лех Мруз - великий друг України та українців. Справжній і безумовний. Левову частку польових досліджень провів у наших Карпатах й на Галичині, товаришував з багатьма ключовими постатями культури, зокрема з подружжям Калинців, у котрих часто гостював. Між іншим, саме з розмов із ним у мене виник інтерес до постаті Ірини Калинець. А діло було так.
На одному з семінарів пан професор ділився черговою історією з етнографічних експедицій по Україні, а, власне, тим, як ця експедиція закінчилася у Львові за святковим столом у дружньому колі української інтеліґенції. "І, - каже Лех Мруз, - всі українці, з котрими я працював чи дружив за ці багато років, ніколи не мали нічого проти мене, це була атмосфера взаєморозуміння і глибокої дружби між українцями і мною - поляком. Бувало тільки моя близька подруга, як трохи вип'є, то згадувала мені за столом ті кривди, що поляки чинили українцям 😅 І так мені було ніяково, не знав куди себе подіти. А чоловік її заспокоював, мовляв, Іренко, та що ж тобі Лех зробив? То ж ні в чому він не винен, то наш друг". А от чия то була оселя ві Львові, професор не зізнавався. Все таки ділився досить особистими речами перед групкою малознайомих студентів. І вже пізніше, коли ми з професором прогулювалися університетським парком, я запитав його: "Це ж була Ірина Калинець?". "Угу" - відповів він. Пальцем в небо - та я вгадав 😏 І це професорове збентеження було таким милим) Він зауважив, щоб це було між нами. От я нікому про це і не розповідаю... 🤫 Хоча саме відтоді я по-особливому став поважати Ірину Калинець. Зрештою, настільки нею зацікавився, що зібрав уже немало її книг. Справжня амазонка!
Та що це я.. Отож, многая літа шановному професору! Sto lat!
Звісно, я не міг проґавити нагоду взяти автограф у легенди польської антропології, тож став шукати у Варшаві його книги. На польському olx надибав єдине оголошення, поблукав у Варшаві в пошуках потрібної адреси під зливою, аж нарешті зустрівся з жінкою, котра віддала мені бажану книгу. Ми розговорилися й виявилося, що вона колишня студентка Леха Мруза й разом з ним їздила в експедиції до ромів, робила фото й збирала матеріали саме до цієї книги. Розповіла мені багато про тих людей і, зрештою, лишила мені контакти, раптом я теж захочу зайнятися дослідженням ромських спільнот. То вона має зв'язки.
А ще більш приємно було підписати цю книгу в професора. Він дуже втішився й, гортаючи книгу, довго розповідав про людей на фото, обставини зйомки й кумедні ситуації. Так прикро, що я майже все з того забув...
А після наступного семінару Лех Мруз приніс мені подарунок: іншу свою книгу про ромів, яку мені знайти не вдалося. Зворушений і збентежений, я все ж здогадався зробити спільне фото. З професором. І з книгою ♥️
А ще більш приємно було підписати цю книгу в професора. Він дуже втішився й, гортаючи книгу, довго розповідав про людей на фото, обставини зйомки й кумедні ситуації. Так прикро, що я майже все з того забув...
А після наступного семінару Лех Мруз приніс мені подарунок: іншу свою книгу про ромів, яку мені знайти не вдалося. Зворушений і збентежений, я все ж здогадався зробити спільне фото. З професором. І з книгою ♥️
І наостанок
Це взагалі особливе фото. Оскільки по місту я гуляю з фотоапаратом, а у Варшаві взагалі негоже пропускати нагоду робити вуличні фото, то випадково потрапив ув об'єктив мені й сам професор. У польових умовах, так би мовити) Ймовірно, він прямував десь із університету на зупинку, поки я сидів на площі перед палацом Сташиця.
Це взагалі особливе фото. Оскільки по місту я гуляю з фотоапаратом, а у Варшаві взагалі негоже пропускати нагоду робити вуличні фото, то випадково потрапив ув об'єктив мені й сам професор. У польових умовах, так би мовити) Ймовірно, він прямував десь із університету на зупинку, поки я сидів на площі перед палацом Сташиця.
Іще одна важлива дата: сьогодні, 1-го грудня, Андрій Содомора відзначив уже 87-ий день народження. І попри поважний вік - це напрочуд енергійний, продуктивний автор, зразковий інтеліґент з вишуканими манерами та блискучим розумом. Кажу так, адже сам переконався, коли вперше цьогоріч на Book Forum Lviv побачив його вживу. І був глибоко вражений.
Андрій Содомора - неперевершений майстер перекладу зі старогрецької та латини творів класичних авторів античності. Завдяки йому наша література зміцнила свої позиції на світовій мапі, адже тільки та мова й література є сильною, котрою перекладена література з класичних мов.
А ще він - прекрасний есеїст, письменник і навіть поет, чия літературна спадщина заслуговує щонайпильнішої уваги.
Насправді ми маємо пишатися тим, що Україна має таких людей, як Андрій Олександрович. І ми повинні берегти їх як найцінніший ресурс. Бо так воно і є.
Андрій Содомора - неперевершений майстер перекладу зі старогрецької та латини творів класичних авторів античності. Завдяки йому наша література зміцнила свої позиції на світовій мапі, адже тільки та мова й література є сильною, котрою перекладена література з класичних мов.
А ще він - прекрасний есеїст, письменник і навіть поет, чия літературна спадщина заслуговує щонайпильнішої уваги.
Насправді ми маємо пишатися тим, що Україна має таких людей, як Андрій Олександрович. І ми повинні берегти їх як найцінніший ресурс. Бо так воно і є.
Раптовий інсайт 👀
Мій канал буквально називається "Список книг". Та я ніколи не публікував жодних особистих літературних рейтингів, добірок чи списків to read.
Тож якщо вам би хотілося від мене якихось списків чи чогось подібного, то залишайте пропозиції в коментарях 👇
P.S.: тільки, будь ласка, без прохання скласти список улюблених книг. Це настільки глобальне рівння з безліччю змінних, що такий ґеніальний математик нігди його не розв'яже.
Мій канал буквально називається "Список книг". Та я ніколи не публікував жодних особистих літературних рейтингів, добірок чи списків to read.
Тож якщо вам би хотілося від мене якихось списків чи чогось подібного, то залишайте пропозиції в коментарях 👇
P.S.: тільки, будь ласка, без прохання скласти список улюблених книг. Це настільки глобальне рівння з безліччю змінних, що такий ґеніальний математик нігди його не розв'яже.