Telegram Group Search
Кілька ілюстрацій до попереднього допису.

Старе фото Еліаша Клімовіча, білоруського "втілення" біблійного пророка Іллі; на цій фотографії базується обкладинка альбому, присвяченому Еліашу, від блек-метал гурту Patriarkh; церква Різдва Іоанна Хрестителя, яку збудував Еліаш Клімовіч у рідному селі; дерев'яна хатина в лісі - колишній "головний дім" Вєршаліна; й, нарешті, фото видань роману про "секту ґжибовську", авторства білоруського письменника Аляксєя Карпюка з фондів бібліотеки Ґродна.

А взагалі теперішній Вєршалін - це своєрідна туристична родзинка Підляського воєводства, адже Білосточчина не багата на історичні пам'ятки, а розвиває в основному зелений туризм. Тому в мережі безліч фото Вєршаліна та околиць з докладним описом маршрутів.
Зрада прийшла, звідки не чекали.

Андрій Любка, до котрого мої почуття завжди були особливими (хто знає, той знає), не встиг повернутися з туру американщиною, як викотив у фейсбуці "рекомендації", як вирішити раз і назавжди проблему "Волинської різанини" з поляками. Він може. Він же експерт.

І попри наївність допису, наприкінці нешановний Любка видав глибоку метафору: мовляв, ми ж маємо розуміти біль поляків, чиї співвітчизники лежать десь у лісах Волині, адже наші співвітчизники зараз теж лежать закопані десь на Сході. І я начебто розумію, що він хотів сказати, але ж треба думати хоч на півшишечки глибше. Порівняння закатованих поляків колись і українців тепер автоматично проводить паралель між упівцями та рашистами. Тобто чітко видно, хто кат, а хто жертва. Їбанько.

Пост відразу підхопили поляки (їм то як справжній подарунок!) й численні симпатики "порозуміння", а от в коментарях людям щось не надто сподобалися такі паралелі.

Як у пєсні пайоцца, "красівий, но тупий"
#кіно

Глянув цей їхній "Бітлджус. Бітлджус" від Тіма Бертона й не бачу сенсу коментувати розважальний кіно-атракціон. Проте у фільмі є особливо гидотний момент.

Отож, всі ви, мабуть, помічали шаблонні прийомчики у фільмах, наприклад, коли персонаж приносить з магазину коричневий паперовий пакет, з якого стирчить багет і якась зелень. А коли режисеру конче потрібно зобразити інтеліґента з книжкою, то це точно буде "Злочин і кара" обісцяного антисеміта, українофоба і мракобіса Достоєвського. Вкрай рідко - це "Брати Карамазови" або "Ідіот", проте автор той же.

І якщо у серіалі "Ти" другий сезон небанально підв'язаний до філософії роману, а книга в кадрі символічно розпочинає та завершує сезон, то в "Бітлджусі" сцена з "Crime and Punishment" Достоєвського не несе жодного сенсу й не потрібна від слова зовсім. Проте персонажі захоплено діляться тим, що це їхній улюблений роман.

Третій рік російської агресії, від якої трусить світ. А Тім Бертон далі дрочить на русню разом з іншими цинічними вестернами.
З нагоди ювілею наймилішого професора на світі 🥳

Цей допис мав з'явитися ще 26 листопада, проте бувають дні, коли просто нема сил написати щось вартісне. Й узагалі щось. Та саме 26 листопада відсвяткував свій 85-ий день народження Лех Мруз (Lech Mróz) - жива легенда польської антропології. І мені пощастило познайомитися з цим прекрасним чоловіком. Про це й розповім.

З чого ж почати?
Це був липень 2021-го, коли світ дещо оговтався від пандемії та масові заходи потроху поверталися в офлайн. Мені пощастило приїхати на тритижневу ХХХІ Східну літню школу від Варшавського університету, де цикл семінарів проводив, зокрема, й мій науковий керівник з SD Anthropos. Проте я потрапив до іншої підгрупи - на семінарські заняття до старенького, проте дуже жвавого професора. Це і був Лех Мруз - людина надзвичайної ерудиції, найприємнішої вдачі й унікального почуття гумору. Зайвим буде й уточнювати, що наслухалися ми від нього чимало цікавезних історій з його багатої дослідницької практики. А досвід польових досліджень у нього величезний!

Лех Мруз народився 26 листопада далекого 1939-го року. Ступінь магістра етнології здобув у 1964 році у Варшавському університеті, де працює й нині. З тих же з 60-х років минулого століття брав участь в антропологічних експедиціях - і не де-небудь, а в Монголії. А потім були експедиції від Балтійського регіону до Балкан, від Сибіру до Індії. Тож не дивно, що він очолив кафедру етнології, а з 2001 по 2013 роки - Інститут етнології та культурної антропології Варшавського університету. Отримав чимало державних нагород, зокрема Золотий Хрест Заслуги в 2005 році, видав понад сотню наукових праць, серед яких кілька знакових монографій з ромських студій. Власне, Лех Мруз відомий у світі саме як циганолог. І дві з його книг мені пощастило мати в своїй бібліотеці. Та це окрема історія, варта розповідей внукам перед каміном) Ну, добре-добре, розповім. Хіба ж не я обіцяв ділитися такими історіями ще в описі цього каналу?

Та ось, що найголовніше: Лех Мруз - великий друг України та українців. Справжній і безумовний. Левову частку польових досліджень провів у наших Карпатах й на Галичині, товаришував з багатьма ключовими постатями культури, зокрема з подружжям Калинців, у котрих часто гостював. Між іншим, саме з розмов із ним у мене виник інтерес до постаті Ірини Калинець. А діло було так.

На одному з семінарів пан професор ділився черговою історією з етнографічних експедицій по Україні, а, власне, тим, як ця експедиція закінчилася у Львові за святковим столом у дружньому колі української інтеліґенції. "І, - каже Лех Мруз, - всі українці, з котрими я працював чи дружив за ці багато років, ніколи не мали нічого проти мене, це була атмосфера взаєморозуміння і глибокої дружби між українцями і мною - поляком. Бувало тільки моя близька подруга, як трохи вип'є, то згадувала мені за столом ті кривди, що поляки чинили українцям 😅 І так мені було ніяково, не знав куди себе подіти. А чоловік її заспокоював, мовляв, Іренко, та що ж тобі Лех зробив? То ж ні в чому він не винен, то наш друг". А от чия то була оселя ві Львові, професор не зізнавався. Все таки ділився досить особистими речами перед групкою малознайомих студентів. І вже пізніше, коли ми з професором прогулювалися університетським парком, я запитав його: "Це ж була Ірина Калинець?". "Угу" - відповів він. Пальцем в небо - та я вгадав 😏 І це професорове збентеження було таким милим) Він зауважив, щоб це було між нами. От я нікому про це і не розповідаю... 🤫 Хоча саме відтоді я по-особливому став поважати Ірину Калинець. Зрештою, настільки нею зацікавився, що зібрав уже немало її книг. Справжня амазонка!

Та що це я.. Отож, многая літа шановному професору! Sto lat!
Звісно, я не міг проґавити нагоду взяти автограф у легенди польської антропології, тож став шукати у Варшаві його книги. На польському olx надибав єдине оголошення, поблукав у Варшаві в пошуках потрібної адреси під зливою, аж нарешті зустрівся з жінкою, котра віддала мені бажану книгу. Ми розговорилися й виявилося, що вона колишня студентка Леха Мруза й разом з ним їздила в експедиції до ромів, робила фото й збирала матеріали саме до цієї книги. Розповіла мені багато про тих людей і, зрештою, лишила мені контакти, раптом я теж захочу зайнятися дослідженням ромських спільнот. То вона має зв'язки.

А ще більш приємно було підписати цю книгу в професора. Він дуже втішився й, гортаючи книгу, довго розповідав про людей на фото, обставини зйомки й кумедні ситуації. Так прикро, що я майже все з того забув...

А після наступного семінару Лех Мруз приніс мені подарунок: іншу свою книгу про ромів, яку мені знайти не вдалося. Зворушений і збентежений, я все ж здогадався зробити спільне фото. З професором. І з книгою ♥️
І наостанок

Це взагалі особливе фото. Оскільки по місту я гуляю з фотоапаратом, а у Варшаві взагалі негоже пропускати нагоду робити вуличні фото, то випадково потрапив ув об'єктив мені й сам професор. У польових умовах, так би мовити) Ймовірно, він прямував десь із університету на зупинку, поки я сидів на площі перед палацом Сташиця.
Іще одна важлива дата: сьогодні, 1-го грудня, Андрій Содомора відзначив уже 87-ий день народження. І попри поважний вік - це напрочуд енергійний, продуктивний автор, зразковий інтеліґент з вишуканими манерами та блискучим розумом. Кажу так, адже сам переконався, коли вперше цьогоріч на Book Forum Lviv побачив його вживу. І був глибоко вражений.

Андрій Содомора - неперевершений майстер перекладу зі старогрецької та латини творів класичних авторів античності. Завдяки йому наша література зміцнила свої позиції на світовій мапі, адже тільки та мова й література є сильною, котрою перекладена література з класичних мов.

А ще він - прекрасний есеїст, письменник і навіть поет, чия літературна спадщина заслуговує щонайпильнішої уваги.

Насправді ми маємо пишатися тим, що Україна має таких людей, як Андрій Олександрович. І ми повинні берегти їх як найцінніший ресурс. Бо так воно і є.
Раптовий інсайт 👀

Мій канал буквально називається "Список книг". Та я ніколи не публікував жодних особистих літературних рейтингів, добірок чи списків to read.

Тож якщо вам би хотілося від мене якихось списків чи чогось подібного, то залишайте пропозиції в коментарях 👇

P.S.: тільки, будь ласка, без прохання скласти список улюблених книг. Це настільки глобальне рівння з безліччю змінних, що такий ґеніальний математик нігди його не розв'яже.
2025/06/19 14:34:00
Back to Top
HTML Embed Code: